Про нас

Кафедру оптики на фізичному факультеті організував у 1939 році Олександр Андрійович Шишловський (1905–1975). Він залишався її незмінним завідувачем тридцять шість років — до самої смерті. Спеціальність тоді називалася «оптика і спектроскопія».

У 1956 році на сусідній кафедрі експериментальної фізики, якою тоді керував Іван Іванович Конділенко, відкрили спеціалізацію «оптика твердого тіла». Студентів розподіляли між двома кафедрами після п’ятого семестру — на оптику ще не набирали окремо.

Це змінилося в 1963-му: програму перебудували, і студенти вперше почали вступати на кафедру оптики з першого курсу. Того ж року при Університеті створили Київську фізико-математичну школу-інтернат, науковим керівником якої став Шишловський. Її випускники поповнюють кафедру донині.

Михайло Улянович Білий (1922–2001) прийшов на кафедру не збоку. У 1963 році, будучи деканом фізичного факультету, він перебудував підготовку за спеціалізацією «оптика твердого тіла», а в 1970-му створив із неї окрему кафедру. Того ж 1970 року він став ректором Київського університету і залишався ним п’ятнадцять років.

У 1975-му дві кафедри об’єднали, і об’єднаною став керувати Білий. Він змінив саме уявлення про те, кого кафедра випускає: не лише дослідника, а й оптика-конструктора і оптика-технолога — людину, здатну не тільки поміряти, а й спроєктувати та виготовити.

Під це підвели виробництво. У 1983 році кафедра відкрила філіал на виробничому об’єднанні «Квант», у 1984-му — на заводі «Арсенал», де студенти отримали доступ до обладнання підприємства і в спецпрактикумах, і на практиці. Партнерство з «Арсеналом» триває досі.

Михайло Білий заснував одну з двох наукових шкіл кафедри.

Ігор Андрійович Шайкевич (нар. 1934) очолив кафедру в рік, коли українська вища освіта переходила на нову систему ступенів. За його завідування кафедра вперше випустила бакалаврів оптотехніки — чотирирічна програма замість звичних п’яти з половиною років підготовки спеціаліста. Якийсь час обидві програми йшли паралельно.

Тоді ж перебудували навчальні плани одразу за двома спеціальностями — оптотехнікою і фізикою твердого тіла.

Ігор Шайкевич і надалі лишався на кафедрі: у 2014 році він академічний куратор студентського осередку Європейського оптичного товариства.

Леонід Володимирович Поперенко (нар. 1950) очолив кафедру 1999 року — і цей рік виявився для неї переломним: кафедра випустила перших магістрів лазерної і оптоелектронної техніки. Невдовзі з’явився міжнародний симпозіум молодих учених SPO, який відтоді проходить щороку — двадцять шість уже проведено, двадцять сьомий відбудеться у вересні 2026-го.

Далі йшли роки перебудов, які диктувала держава. У 2003-му кафедра акредитувалася в МОН за оптотехнікою і фізикою твердого тіла. У 2010-му, за постановою Кабміну, змінилися терміни й переліки спеціальностей. У 2012-му до Університету приєднали Київський оптико-механічний коледж разом із філіалом в Ізюмі, а підготовку спеціалістів згорнули — лишилися бакалаврат і магістратура. У 2013–2014 роках кафедра востаннє випустила бакалаврів з оптики твердого тіла і спеціалістів-оптиків.

У 2002 році на кафедрі з’явилося Студентське оптичне товариство — з осередками SPIE, OPTICA та Європейського оптичного товариства всередині. У 2011–2013 роках студенти їздили на практику на Ізюмський казенний приладобудівний завод, де оптичний прилад роблять від скла до готової конструкції.

У 2014-му кафедра відзначила 75-річчя. Тоді в ній працювало вісімнадцять викладачів.

Останнє десятиліття кафедри — це історія про те, як невеликий колектив навчився працювати на світовому рівні з тим, що є.

У 2018 році кафедра розробила освітньо-наукову програму «Оптика, лазерна фізика» на заміну попередній спеціальності, а 2021-го суттєво її оновила — зокрема з’явилися курси, які читають англійською. Нову редакцію Вчена рада університету затвердила 7 листопада 2022 року.

Приблизно тоді ж на факультеті виріс Центр колективного користування науковим обладнанням «Мікроскопія та лазерна спектроскопія», який очолив доцент кафедри Василь Ящук. Растровий електронний мікроскоп, раманівський і фур’є-спектрометри, атомно-силова мікроскопія — усе це студент кафедри бачить не на картинці, а в сусідній кімнаті.

Наука в ці роки трималася на грантах. Держбюджетні теми під керівництвом Сергія Кондратенка йшли разом із проєктами NATO SPS та CRDF Global. У липні 2024 року кафедра перемогла в конкурсі Національного фонду досліджень «Передова наука в Україні» з темою про сполуки GeSn, у червні 2025-го — ще в одному конкурсі НФДУ з проєктом під керівництвом професора Сергія Зеленського.

Студенти в ці роки їздили й вигравали. Від 2008 року сімнадцять студентів кафедри здобули стипендії SPIE, зокрема одинадцять із них — у 2017–2022 роках. Магістранти навчалися в Університеті Ле-Ман за програмою подвійного диплома, стажувалися в Технічному університеті Хемніца за стипендіями DAAD, працювали в Університеті Шідзуока. У червні 2025 року команда магістрантів кафедри перемогла на всеукраїнському фестивалі інновацій KNUnicorns із проєктом «Інноваційні сонячні комірки».

Повномасштабне вторгнення кафедра пережила, не зупинивши ні навчання, ні досліджень. Доцент кафедри Вадим Прокопець із перших днів служить у війську — про це кафедра написала окремо восени 2024 року.

У 2025 році спеціальність отримала новий код Е5, програми бакалаврату й магістратури вийшли в новій редакції. У 2023–2025 роках кафедру очолював Сергій Кондратенко, нині декан фізичного факультету, а від 2025-го кафедру веде Катерина Яблочкова.